Різні чудесні історії траплялися в попередні часи. Ось одну з них я вам і розповім історію про генерала Фанта-Гіро.
Жив та був король. Не було в нього сина, але зате небеса нагородили його трьома дочками-красунями. Старша, Б'янка, була красуня, середня Ассунтина була дуже красива, а ось молодша... Дівчинка-принцеса була настільки хороша, що щасливі батьки вирішили назвати її самим красивим ім'ям, якого ніхто на світі не чув, - Фанта-Гіро.
У палаці, де росли принцеси, в тронному залі стояло три трону - блакитний, чорний і фіолетовий. На блакитному король сидів, коли був веселий (тобто майже завжди), на чорному - коли гнівався, а ось на пурпурному не сидів ніколи.
Як-то вранці дочки забігли в тронний зал, щоб побажати батькові доброго ранку, і побачили, що король сидить на чорному троні і сумно дивиться у вікно.
Дочки теж подивилися у вікно, але нічого особливого там не побачили: перед палацом була галявина, далі виднівся ліс, за лісом - гора. А за горою було сусіднє королівство, тільки його не було видно.
Тоді принцеси перевели очі з пейзажу за вікном на короля і запитали:
- Батюшка, чим ви незадоволені?
- Я прожив сімдесят років, - похмуро сказав король, - але ніколи раніше не помічав, що ця проклята гора приховує від нас сонце, і в сусідньому королівстві воно сходить на півгодини раніше! Тепер я ніколи не заспокоюся і ніколи не зійду з чорного трону!
Принцеси дуже засмутилися: адже коли король сидів на чорному троні, у палаці поселялася печаль та нудьга.
Старша дочка, Б'янка, дуже не любила нудьгувати, тому вона швидше всіх знайшла вихід:
- Потрібно пересунути наш палац, і тоді гора не буде загороджувати сонце. Всього-то на триста кроків вправо!
На це король тільки головою похитав.
Ассунтина також не хотіла залишатися без розваг з-за того, що король сумує, і вона сказала:
- Ну що ж... Якщо не хочете вправо, то перемістіть палац вліво!
Тут король розлютився:
- От і видно, що ви - дівчата! Хіба мій син давав би такі дурні поради, якби... якби він був у мене? Звичайно ж, ні! Він би точно знав, що королівський палац не можна тягати з місця
на місце, ніби це собача будка!
І тут пролунав голосок Фанта-Гіро:
- Тут нема про що сумувати, дорогий батьку! Раз не можна перенести палац, накажіть зрити гору!

- Ох, донечко! - закричав король. - Ось це слушна порада! Ти майже так ж розумна, як мій син... Якщо б він був у мене.
І зраділий король послав своїх слуг зрити гору.
Виконати королівський наказ було, звичайно, нелегко, але на те він і королівський наказ, - і через якийсь час справу було зроблено. Всі три принцеси прийшли в тронний зал, щоб привітати батька, але сумне видовище чекало їх: король не сидів на блакитному троні. Він сидів навіть не на чорному! Його величність, як хмара, сидів на пурпурному троні! Такого з ним ще ніколи не траплялося.
- Батюшка, що сталося? - запитали принцеси.
Король гірко вигукнув:
- Нам оголосили війну! Король сусіднього королівства незадоволений тим, що у нього пропало ехо.
- Але куди ж воно поділося, і при чому тут ви, батюшка? - запитали принцеси.
- Вся справа в тій злощасній горі, яку я наказав вирубати! З горою я був вільний робити все, що завгодно - вона стоїть на моїй землі. Але ось відлуння, яке віддавалася від гори, належало сусіднього короля. Зрили мою гору - зникло чуже ехо. І тепер сусідній король з військом стоїть біля кордону і вимагає, щоб йому повернули його королівська луна! Ось чому я сиджу на цьому троні - троні війни.
- Буде війна? - злякалися дочки.
- Важко сказати, - зітхнув король збентежено. - Справа в тому, що я жодного разу не воював і не знаю, як це робиться. А потім у мене немає генерала. От якби в мене був син, його б я і призначив генералом...
- Якщо дозволите, батюшка, генералом буду я, - сказала Б'янка. - Я ж вмію командувати слугами! Думаю, командувати військом у мене вийде не гірше.
Король побурчав трохи, але у нього не було виходу, і він велів Б'янці готуватися в похід.
Але перед тим, як дочка його, сіла у вашому сідло, він суворо попередив її:
- Якщо ти в поході почнеш розмовляти про різних жіночих дурниці, значить, ти не генерал, а просто королівська дочка. Мій вірний зброєносець Тоніно буде наглядати за тобою, і якщо що, наказав військам повернути назад.
І принцеса Б'янка на чолі війська пострибала на війну. Її плащ красиво майорів, і вона потай милувалася собою в ролі бравого генерала. Але ось військо стало переправлятися через річку, зарослу очеретом.
- Тоніно! - вигукнула принцеса, - коли ми будемо повертатися з війни, накажи солдатам нарізати побільше тростини для прялок.
- Можете різати очерет хоч зараз, - відповів Тоніно, - тому що ми повертаємося.
І все військо: і кавалерія і артилерія, і піхота, і обоз, - по команді Тоніно повернуло назад.
- Тепер випробуйте мене, батюшка, - сказала тоді королю середня дочка, Ассунтина.
Придворні проводили військо на чолі з чарівним генералом в новий похід, але вже на наступний день браві вояки повернулися: генерал Ассунтина, побачивши каштанову гай, побажала нарубати жердин для веретен.
І тоді до короля підійшла молодша дочка - красуня Фанта-Гіро.
- Ні, ні, - закричав король, навіть не вислухавши її, - ти дуже молода.

- Батюшка, невже ви любите мене менше, ніж моїх сестер? - сумно промовила дівчина.
І король погодився і призначив Фанта-Гіро генералом.
- Якщо вже бути генералом, то справжнім, - вирішила дівчина.
Вона одягла важкі обладунки, взяла меч, безжально сховала свої чудові коси під шолом. І ось на коні гарцював перед військом справжній генерал!
І знову військо виступило в похід. Зброєносець Тоніно з цікавістю дивився на принцесу, але Фанта-Гіро ніби й не помітила ні чудесного трост - ника, ні каштанових дерев.
Але ось вони під'їхали до кордону і побачили стоїть по іншу її сторону вороже військо. А перед військом на вороному коні роз'їжджав молодий і гожу король...
Побачивши вороже військо на чолі з молодим королем, Фанта-Гіро зупинила свої полки і сказала зброєносцеві Тоніно:
- Думаю, перш ніж вплутуватися в бій, я спочатку поговорю з сусідом. А ти зроби от що... - І принцеса щось прошепотіла Тоніно на вухо.
Старий зброєносець пробурчав:
- Не годиться мені робити це! Як вам не совісно, принцеса?
І тут в ніжному голосі Фанта-Гіро пролунав гнів:
- Тоніно, де ти бачиш принцесу? Перед тобою твій генерал! Мусиш виконувати мої накази!
Що ж! Тоніно зітхнув, повернув коня і зник у сусідньому гайку. А Фанта-Гіро наблизилася до ворожого короля і сказала:
- Вітаю вас, ваша королівська величносте! Прошу подивитися: проти вашого війська стоїть моє, настільки ж велика і потужна. І це військо чекає тільки мого наказу, щоб вступити в бій. Але давайте розсудимо - з-за чого нам битися? Адже мій король міг робити зі своєю горою все, що йому заманеться.
- З горою - звичайно, - заперечив молодий король, - але ж він зазіхнув на чужу власність - на моє відлуння.
- А може бути, вам це здалося? Давайте поїдемо до того місця, і ви переконаєтеся, що луна нікуди не пропало.
Сказано - зроблено. Фанта-Гіро і король пришпорили коней і незабаром опинилися в сусідній гаю, поруч з якою ще недавно стояла гора. Тут генерал Фанта-Гіро зупинив коня і заспівав, та таким ніжним і красивим голосом, що король мимоволі заслухався:
Жило довго маленьке ехо
На горі високій і крутій.
Чуючи пісню, людям на потіху
Відповідало пісенькою простий...
"Простий-ой-ой!" - долинуло з кущів хрипке гарчання. Король навіть здригнувся. А це був Тоніно, який виконував наказ своєї пані, підспівуючи їй своїм зірваним голосом. Але тут генерал продовжив:
Кажуть, тепер пропало луна,

Більше немає ні пісень, ані сміху...
Тільки правди в тому ні краплі нема,
Заспівай лише дзвінкіше - ехо дасть відповідь.
"Ого-о! - знову заревів зброєносець. - Ще як так-аст!"
- О, господи! - закричав король і за-тицьнув вуха. - Це і є те саме горезвісне ехо, з-за якого я, дурний, хотів почати війну? Яка дурість з мого боку!
- Може бути, мені заспівати ще? - усміхнулася Фанта-Гіро.
- О ні! - поспішно сказав король. - Мені, право, дуже подобається ваш спів, але я поїду ще раз почути його в парадному залі мого замку, куди я вас і запрошую. Адже, сподіваюся, наші розбрати будуть забуті і ми станемо друзями?
- З радістю, ваша величність! - відповіла йому Фанта-Гіро.
В своєму замку король, ледве встигнувши провести гостя в його покої, тут же пройшов до старої королеви, своєї матері.
- Люба матінко, я привіз в гості генерала ворожого війська. Але цей генерал зовсім не схожий на грубого солдата. Який чудовий голос, яка ніжна шкіра... А які в неї очі!
- У неї? - здивовано перепитала стара королева.
- Так, так, матінка, у неї, тому що я впевнений, що це - переодягнена дівчина! Але як мені перевірити свої підозри? Навчіть мене!
- Відведи генерала в збройову палату, - відповіла королева. - Я точно знаю, що жоден чоловік не встоїть перед блиском зброї. І ні одній дівчині і в голову не прийде розглядати мечі, рушниці.
Молодий король шанував розум своєї матері і завжди прислухався до її порад. Та й не дивно, тому що королева і справді була дуже розумною жінкою. Але на цей раз король вперше в цьому засумнівався...
Генерал із захопленням розглядав пищали і арбалети, лати і шоломи. Він зі знанням справи пробував, добре наточені мечі і шпаги. А розмахував шаблею так хвацько, що ледь не зрубав перо на капелюсі короля!
І тоді молодий король прийшов до своєї мудрої матінці вдруге.
- Паніматко, - сказав він, - генерал веде себе як справжній чоловік! Але з кожною хвилиною я все більше переконуюся, що це дівчина. І з кожною хвилиною я все більше закохуюсь у цю дівчину!
- Ну що ж, синку, - відповіла королева. - Спробуй відчути генерала ще раз. Піди з ним у сад. Я точно знаю, що чоловік неодмінно зірве гілочку жасмину і закладе її за вухо. І так само добре я знаю, що ні одна дівчина не пройде повз троянд і фіалок і обов'язково приколет квітка на груди.
І тоді король запросив свого гостя прогулятися прекрасного палацового саду, а сам в цей час пильно спостерігав за ним. І що ж? Бравий генерал навіть не кинув погляд на троянди, мало не наступив на фіалки. Натомість, проходячи повз куща жасмину, недбало заклав зірвану гілочку собі за вухо.
І знову король, мало не плачучи, прийшов в покої старої королеви.
- Люба матінко, за всім вашим прикметами виходить, що генерал - чоловік, але моє серце відмовляється в це вірити! Скажіть, що ж мені робити?
- Є ще один спосіб перевірити, - сказала стара королева. - Запроси генерала до обіду. Все стане ясно, коли він почне відрізати хліб. Я точно знаю, що всі жінки ріжуть хліб, притискаючи його до грудей, а чоловіки завжди відрізають кусень на вазі. Просто подивися на генерала уважніше!
І ось парадний обід почався. На столі ближче до генерала королева звеліла покласти хліб і золотий ніж. І ось генерал, взявши ніж, на вазі хвацько відрізав великий кусень хліба.
Стара королева, спостерігала за цим, штовхнула сина ліктем:
- Ну тепер-то ти віриш, що це - чоловік? - прошепотіла вона.
- Матінко, моє серце не вірить тому, що кажуть очі! Я сам відчую її, - сказав король і підійшов до Фанта-Гіро.
- Генерал, я так подружився з вами, що хочу познайомити вас з моєю нареченою. Якщо ви не заперечуєте, сьогодні ввечері ми наведаемся в її замок.
І тут чомусь мужній генерал Фанта-Гіро повів себе дуже дивно: зблід, почервонів і мало не зомлів. Але потім вимовив:
- Охоче, ваша величність. Я буду радий побачити вашу наречену.
А голос генерала, як зауважила стара королева, дрижав і переривався.
Коли ж ввечері король зайшов до покоїв генерала, того і слід прохолов. Молодий король тут же скочив на коня і як стріла, помчав у столицю сусіднього королівства. Він тільки на хвилину осадив коня перед вікнами старої королеви і переможно вигукнув:
- Ну, що я вам говорив, матушка?
А Фанта-Гіро в цей час обіймала свого батька, який знову сидів на блакитному троні.
- Ах, батюшка, - гірко плакала вона, - я привезла вам світ, але я... я втратила своє серце!
Але тут під вікнами почувся тупіт копит, і в тронний зал вбіг молодий король. Підійшовши до Фанта-Гіро, він опустився перед нею на коліна і сказав:
- Генерал Фанта-Гіро, я прошу вас стати моєю дружиною.
- Але як же ваша наречена, король? - крізь сльози запитала дівчина.
- Принцеса, я обдурив вас.
Але ж тоді ви були ворожим генералом, якого можна й обдурити. Насправді ж у мене немає нареченої і тільки одну дівчину на світі я хотів би назвати своєю нареченою і дружиною. Вас, мила Фанта-Гіро!
І незабаром в королівському палаці була пишна весілля. Принцеса Фанта-Гіро одягла сукню зі шлейфом, причепила до грудей троянду. Молодий король не зводила закоханих очей зі своєї красуні дружини, ще більш прекрасною у весільному вбранні.
А стара королева танцювала тарантелу, запросивши на танок старого короля. То була весела танець!