В Мессіні, на самому березі блакитного Мессинську протоки, стояла хатина. Жила в ній вдова рибака з єдиним сином, якого звали Кола.
Коли маленький Кола з'явився на світ, його вітав шум моря. Коли він вперше засміявся, він засміявся сонячним зайчикам, які скакали на хвилях. Ледь хлопчик навчився ходити, він побіг прямо до моря.
Іграшками його були сухі морські зірки, викинуті припливом на берег, та обкатані водою блискучі камінці.
Що ж дивного, що для хлопчика море було рідніше рідкісного будинку!
А мати боялася моря. Адже воно забрало її батька, брата, а потім і чоловіка. Тому коштувало хлопцеві хоч трохи відплисти від берега, мати вибігала з дому і кричала:
- Повернися, Кола! Повернися, Кола!
І Кола слухняно повертав до берега.
Але ось одного разу, коли вона кликала його, Кола засміявся, помахав їй рукою і поплив далі.
Тоді мати розсердилася і крикнула йому вслід:
- Якщо тобі море дорожче матері, то й живи в море, як риба!
Нічого поганого вона не бажала своєму синові, просто крикнула в серцях, як багато матері, коли їх рассердят діти. Але цей день був днем чудес, то почув її слова злий чарівник, тільки Кола і справді назавжди залишився в морі. Між пальцями у нього виросла перетинка, горло роздулося і зробилося як у жаби.
Бідна мати, побачивши, що накоїли її необдумані слова, з горя захворіла і через кілька днів померла.
Хатина, в якій вже ніхто не жив, занепала і покосилася. Але раз на рік, у той самий день, коли у матері вирвалося ненавмисне прокляття, Кола підпливав до берега і з сумом дивився на будинок, куди йому вже більше не повернутися.
У ці дні мессинські рибалки, їх дружини і діти не підходили близько до цього місця. І зовсім не тому, що вони боялися людину-рибу. Кола був великим другом. Він розплутуючи рибальські мережі, якщо їх заплутував морський чорт-скат, показував, якою стороною йдуть косяки риб, попереджав про вічно мінливих підступних підводних течіях. Рибалки не підходили до старої хатини, щоб не перешкодити Кола здолати своє горе в самоті. Адже вони й самі так робили - радість намагалися зустріти разом, горем не ділилися ні з ким.
Як почув про Кола-Рибі король. І захотілося йому подивитися на таке диво. Король велів усім морякам пильно дивитися, коли вони виходять в море, не здасться де Колу. Якщо побачать його, нехай передадуть, що сам король бажає з ним говорити.
На світанку одного дня матрос з вітрильної шхуни помітив у відкритому морі, як Кола грає в хвилях, немов великий дельфін. Матрос приставив до рота долоні й закричав:
- Гей, Кола-Риба, пливи в Мессіну! З тобою хоче говорити король!
Кола негайно повернув до берега. Опівдні він підплив до східців палацової сходи, що йшла прямо у воду.
Начальник берегової варти доповів про це воротаря, сторож - молодшому лакея, молодший лакей - старшому камердинера, а вже старший камердинер наважився доповісти королю.
Король в мантії і короні спустився до половини драбини і заговорив:
- Слухай мене, Кола-Риба! Моє королівство багато і розлого. Все, що знаходиться на суші, я знаю небагато. А що приховано в моїх підводних володіннях, не відомо нікому, навіть мені. Я хочу, щоб ти дізнався про це і розповів своєму королю.
- Добре, - відповів Кола і пішов у морську глибінь.
Коли Кола повернувся, він розповів багато дивного. Розповів, що бачив на морському дні долини, гори і печери. Розповів про гаях з різнокольорових коралів, про холодні течії і гарячих ключах, що б'ють з расселин морських гір. Розповів про дивовижних риб, яких ніхто ніколи не бачив, тому що вони живуть далеко внизу, у вічних зелених сутінках. Тільки в одному місці Кола не міг досягти дна - у великого Мессинську маяка.
- Ах, яка прикрість! - вигукнув король. - Мені найбільше хотілося знати, на чому варто Мессіна. Прошу тебе, спустися глибше.
Кола кивнув головою і знову пірнув - лише легенько плеснула хвиля.
Цілий день і цілу ніч він зникав у безодні. Повернувся змучений, втомлений і сказав королю:
- Слухай, король, я знову не досяг дна. Але я побачив, що Мессіна стоїть на кручі, скелі покоїться на трьох колонах. Що буде з тобою, Мессіна! Одна з колон ще ціла, інша дала тріщину, а третя ось-ось завалиться.
- А на чому стоять колони? - запитав король. - Ми неодмінно повинні про це дізнатися. Кола-Риба.
- Я не можу пірнути глибше, - відповів Кола. - Вода внизу важка, як камені. Від неї болять очі, груди і вуха.
- Стрибни з верхівки сторожової вежі маяка, - порадив король. - Ти й не помітиш, як опуститься на дно.
Вежа стояла якраз в гирлі протоки. У ті давні часи на неї, змінюючи один одного, несли свою службу дозорці. Коли насувався ураган, дозорець сурмив у ріг і розгортав за вітром прапор. Побачивши це, кораблі йшли у відкрите море, подалі від землі, щоб їх не розбило об прибережні скелі.
Кола-Риба піднявся на сторожову вежу і з її верхівки кинувся у хвилі.
На цей раз Кола пропадав три дні і три ночі. Тільки на світанку четвертого дня його голова показалася над водою. Він насилу підплив до палацової сходах і сів на першу сходинку.
- Горе тобі, Мессіна, настане чорний день, і вернешся в порох! - заговорив він, ледь віддихавшись.
- Розкажи ж скоріше, що ти побачив! - нетерпляче вигукнув король. - Що робиться на дні?
Кола похитав головою.
- Не знаю. Я і тепер не дістався до дна. Звідкись знизу піднімаються дим і полум'я. Дим скаламутив воду, від вогню вона стала гарячою. Ніхто живий, ні риба, ні морські зірки, не можуть спуститися нижче, ніж спустився я.
- Раніше я тебе просив, а тепер наказую: що б не було там, внизу, ти повинен дізнатися, на чому варто Мессіна.
Кола-Риба усміхнувся.
- Слухай, король! Вітер і хвилі не піймаєш навіть самою частою сіткою. А я схожа на вітрі і хвилях! Мені наказувати не можна. Прощайте, ваша величність.
Він зісковзнув зі сходинок у воду і збирався поплисти геть. Тут король зі злості затопал ногами, зірвав з голови корону і кинув її у воду.
- Що ти зробив, король! - вигукнув Кола. - Адже корона варто незліченних скарбів!
- Так, - погодився король, - другий такий корони немає на світі. Якщо ти не дістанеш її з дна, мені доведеться зробити те, що роблять всі королі, коли їм потрібні гроші. Я обкладу податтю всіх рибалок Сицилії, і рано чи пізно мої збирачі выколотят з них нову корону.
Кола-Риба знову присів на сходинку сходів.
- Будь по-твоєму, король! Заради дітей рибалок я постараюся дістати до дна. Але серце каже мені, що я ніколи не побачу більше рідного сицилійського неба над головою. Дайте мені жменю сочевиці, я візьму її з собою. Якщо я загину в глибинах, ви дізнаєтеся про це.
На срібному блюдечку принесли сочевицю. Кола затиснув її плоскі зерна в руці і кинувся в море.
Король поставив вартових біля того місця, де занурився у воду Кола-Риба. Сім днів вартові не спускали очей з морської гладі, а на восьмий день раптом побачили, що по воді пливе сочевиця. Тут всі зрозуміли, що Кола більше вже не повернеться.
А слідом за погойдуються на хвилях зернами вигулькнула дивна риба, якої ніхто ніколи не бачив. Вірно, одна з тих придонних риб, про яких розповідав Кола.
У зубастою пащею вона тримала дорогоцінну королівську корону. Риба висунулася з води, поклав корону на нижню сходинку сходів і, плеснув хвостом, зникла в морі.
Ніхто не знає, як загинула людина-риба, який пішов на смерть, щоб позбавити бідняків від біди. Але розповіді про нього передавалися від діда до батька, від батька до сина.
І ось справді настав чорний день Мессіни. Все кругом загучало і затряслося. Гори розколювалися на шматки і з гуркотом падали вниз. Земля расступалась, і там, де було рівне місце, зяяли прірви.
Вмить квітуче місто перетворилося на купу руїн. Збулося пророцтво Кола.
Однак люди не пішли з Мессіни. Адже кожному найдорожче край, де він народився і прожив усе життя. Що залишилися в живих збудували нове місто, ще прекрасніше колишнього. Він і зараз стоїть на самому березі блакитного Мессинську протоки.