Засмаглі пиріжки сіли в білій великій тарілці. Один з
пирожков так розреготався, що випав у відкриту цукорницю:
- Ух ти, цукор! - промовив він.
- Ааааа..., а ще Пиріжок називається , - обурилася Цукорниця. -
Подивися, - твої друзі мирно говорять і тихо сидять.
- Так. Але хіба можна прожити без веселощів?
- Звичайно можна. Ось я, - ввечері кришкою сховаюсь, і сплю. Вдень
кришку зніму, - цукор роздаю.
- І що?
- Та то... - Цукорниця замовкла.
- А я пропоную урізноманітнити ваші цукрові будні, - запропонував
Пиріжок.
- Як це?
- А ось у вас цукор, так?
- Так.
- Так адже це не просто цукор, це ж солодкий сніг! На цих словах
Пиріжок знову стрибнув у цукорницю, та так, що на тарілку з
пиріжками посипався цукор.
- Солодкий сніг, солодкий сніг, - крикнули пиріжки, высовывая
язички, - Смачно, смачно!
-Ха-ха-ха, - розсміялася Цукорниця, - а що, якщо нам почати катати
цукрові кульки, Пиріжок?
- Звичайно, підхопив Пиріжок.
І вже через кілька хвилин пиріжки радісно катали по столу
цукрові кульки, кидалися сахаринками, сміялися та жартували з
Цукорницею.
Непомітно настав вечір...
- І як я до цього жила без веселощів? - думала Цукорниця, солодко
засинаючи.