|
- Ах, яка холодна Зима видалася цього року, - перешіптувалися зірочки на небі.
- Так, дуже холодно... і темно, - підтвердили маленькі сірі хмари.
Прилетів Вітер. Вітром - що холод, темрява, - все веселощі, все дарма. Бігає, свистить:
- Де наш Місяць? Не бачити?
Всі озирнулися. Немає ніде. Ні зірок, ні в хмарах. Може, за сопками зник, або біля Озера в гостях засидівся? Ні, ніде не бачити молодого Місяця. Тут Синичка пролетіла, проспівала пісеньку:
"Спить ваш Місяць светлоокий
Прямо в мишкової барлозі.
Знаю я від Глухаря,
Між нами кажучи.
Місяць Ведмедика висвітлює,
Мишко Місяць пригощає.
До весни кажись завжди
Буде ця темрява.
Вже який тиждень
Темрява, метуть завірюхи,
Але ніхто не може знати
Скільки Місяць будемо чекати".
І ніхто з птахів, звірів
Викликати місяць не бажає.
Всі ж знають, що взимку
Ведмедику головне - спокій.
- Так, так справа не піде, - обурився Вітер.
- Треба Місяць викликати, - вирішили Зірки.
Вітер, хмари і зірки полетіли до барлогу. Вітер завив, та тільки снігу надув - так, що у барлогу Ведмедя ще тепліше спати стало. Хмари з зірками і цього не могли. А між тим у лісі темно, нічого не видно. Маленькі звірятка плутаються в доріжках. А великі звірі і того гірше - про дерева б'ються, вдома залишаються.
 Тут раптом, звідки не візьмися, Зайчик з'явився. З гостей додому повертався, так доріжку і втратив. Тямущий Зайчик був. Дід у нього Льотчиком в лісі служив, маленького Зайчика всьому навчив: "Якщо раптом Лисицю зустрінеш - не біжи швидко, петляй багато. Лисиця поки твої сліди розбере, тебе і слід прохолов", "хочеш морквину, а в лісі немає її? Так ти піди на базар, купи насіння, навесні посади, влітку урожай буде". А про ніч дід казав: "Буває, зірки рано спати ляжуть, туманом сховаються. Місяць в гості до Ведмедя забреде. Так ти не марнуй часу. Знайди найвище дерево, заберись на маківку, і клич Ведмедя. Він розсердитися, до дерева підійде. Тебе не дістане, а Місяць випустить. Хотів Зайчик почати дідів рада виконувати, глянь на небо - а зірки не сплять.
- Зірочки, посвітіть,
Доріжку вкажіть.
Старалися зірки допомогти, але далеко вони від землі, слабо світять. Ну, тепер високе дерево треба шукати. Знайшов Зайчик високу ялину. Стриб-скок - і нагорі. Почав Зайчик Ведмедя кликати. Та не чує Ведмідь - спить. Тоді Вітер до Зайцю допомагати прилетів. Разом - докричалися, розбудили. Мишко встав незадоволений. Місяць стрепенувся. Мишко підійшов до ялини, та не бачити зайця, темно.
- Ну-ка місяць посвіти,
З барлоги виходить.
Місяць вистрибнув у віконце,
Ялинку висвітлив трошки.
- Що ж ти місяць-то твориш
Спиш і спиш, а всюди тиша.
Всі звірятка блудять,
Дороги не знають.
Хуртовини лютують,
Про світлі тужать.
Мишко голову схилив,
І попросив прощення.
Місяць теж вибачився,
І по небу прокотився.
З цих пір в лісі завжди
Світла була зима.
© Copyright: Анастасія Унпелева, 2012
|
