В деякому царстві, у деякій державі жив-був цар. І було у

царя безліч слуг. Та не простих прислужників, а різних майстрів: і

столяров, і гончаров, і кравців. Любив цар, щоб і сукня у нього промінь-

ше, ніж у інших, було зшито, і посуд хитріше розписана, і палац

великому прикрашеному різьбою прикрашено.

   Майстрів царському палаці видимо-невидимо було.

   Всі вони по вранці збиралися до царського виходу і чекали, кому яке де-

лоцар на сьогодні призначить.

   І ось трапилося раз, що зіткнулися біля царського порогу золотих справ

майстер і столяр. Зіткнулися і посперечалися - хто з них своє ремесло краще

знає, і чия робота важче.

   Золотих справ майстер і каже:

   - Твоє майстерність невелика, ти над деревом сидиш, дерев'яні речі

ріжеш. Чи То справа моя робота. Я все з чистого золота роблю: любо-доро-

го подивитися.

   А столяр відповідає:

   - Не хитро дорогу річ зробити, коли золото саме в ціні. Ти ось з

простого дерева зроби таку штучку, щоб все навкруги диву далися. Ось

тоді я повірю, що ти майстер.

   Сперечалися вони, сперечалися, ледве до бійки не дійшли, та в це час цар

входить. Почув він цю розмову, усміхнувся і наказав:

   - Зробіть ви мені обидва за дивину, один із золота, інший зі дерева.

Подивлюся на них і вирішу, хто з вас кращий майстер.

   З царем не посперечаєшся, якщо життя дорога. Пішли майстри з палацу кож-

кожендо собі: обидва міцну думу думають, як би один одного перегнати в мас-

міністерстві.

   Дав їм цар тиждень терміну.

   Через тиждень приходять обидва майстри в палац, стають у ряд з дру-

шими, чекають царського виходу. І у кожного по згортку в руках.

   Вийшов цар та каже:

   - Ну, молодці, показуйте ваше мистецтво, - а сам в бороду усмехает-

ся. Наказав він покликати в палату і царицю, і молодого сина-царевича.

   - Нехай і вони на ваші чудеса подивляться.

   Сіли цар з царицею на лавку, а царевич поруч встав. Вийшов вперед зо-

лотых справ майстер.

   - Накажи, цар-батюшка, мені великий чан води принести.

   Принесли великий чан, водою налили.

   Розв'язав майстер свій вузлик, вийняв золоту качку і пустив її на

воду. Попливла качка, немов жива: головою крутить, крякає, носиком пе-

рышки обчищає.

   Відкрив цар рот від подиву, а цариця кричить:

   - Так це жива качка, а не золота! Він, видно, живу качку золотом пок-

рив!

   Образився майстер:

   - Яка ж вона жива? Накажи мені її розібрати по частинах і знову на

гвинтики зібрати.

   Вийняв він качку з чана, спочатку їй крильця відкрутив, потім голову, а

після і все на шматочки розібрав. Розклав на столі, так і давай знову

згвинчувати. Згвинтив, пустив на воду. І попливла качка краще колишнього.

   Всі заплескали придворні в долоні.

   - Ну і майстер! Ну і диво зробив! Вік такого не бачили.

   Обернувся цар до столярові:

   - Тепер ти своє мистецтво показуй.

   Вклонився столяр:

   - Накажи, ваше царська величність, віконце в цій світлиці відчинити.

   Відчинили віконце. Розгорнув столяр свій вузлик, виймає з нього орла

дерев'яного. Так цей орел добре зроблений був, що від живого не отли-

чить. А столяр і каже:

   - Качка-то золота тільки по воді плаває, а мій орел в хмари подыма-

ється.

   Сів на столяр орла верхи і повернув гвинтик. Підняв його орел і виніс

по повітрю з царської палати. Кинулися всі до вікон, дивляться, роти рази-

нув, а столяр над царським двором в повітрі різні круги робить. Вліво

поверне гвинтик - орел летить донизу, праворуч - піднімається. У царя від здив-

лення корона з'їхала на потилицю, він дивиться в віконце, відірватися не мо-

може. Все кругом неначе завмерли. Такої майстерності ніхто не бачив.

   Покружляв столяр по повітрю і назад в палату влітає. Поставив орла

в сторонку і до царя підходить.

   - Ну, як, цар-батюшка, задоволений моїм мистецтвом?

   - Слів не знаходжу, так задоволений, - цар відповідає. - Та як же ти отак

примудрився? Та як же ти йому цей гвинтик пристроїв?

   Почав столяр все це цареві пояснювати, а в цей час цариця як ахне,

як закричить:

   - Куди ти? Куди? Ах, ловіть, зупиніть!

   Обернулися все на її голос і бачать: поки цар зі столяром розмовляв,

царевич молодий скочив на орла, повернув гвинтик - і вилетів з віконця

на двір.

   - Повернися швидше! Куди ти? Уб'єшся! - кричать йому цар з царицею. А

царевич махнув рукою, так і перелетів через паркан срібний, яким

палац був обгороджений. Повернув він гвинтик вправо - піднявся орел за хмари

і зник з очей.

   Цариця без пам'яті лежить, а цар на столяра гнівається.

   - Це ти навмисне таку штуку придумав, щоб нашого сина єдино-

го згубити. Гей, слуги, схопити його і кинути в темницю. А якщо че-

рез два тижні царевич не повернеться, підійняти столяра на шибеницю.

   Схопили стражники столяра і кинули в темне підземелля. А царевич на

дерев'яному орлі все далі й далі летить.

   Любо царевичу. Просторо, вільно колом. У вухах вітер свистить, кучері

розвіває, під ногами проносяться хмари, і сам царевич - немов птиця

крилата. Куди хоче, туди в небі і повертає.

   До вечора прилетів він у невідоме царство, опустився на край міста.

Бачить - стоїть хатинка маленька.

   Постукав царевич у двері.

   Виглянула старенька.

   - Пусти, бабусю, переночувати. Я тут чужа людина, нікого не знаю,

зупинитися не у кого.

   - Чому не пустити, синку. Заходь, місця багато. Я одна живу.

   Розгвинтив царевич орла, пов'язав у вузлик, входить до старенької в будиночок.

   Стала вона його вечерею годувати, а царевич розпитує: місто,

та хто в ньому живе, та які в місті дивини.

   От і каже старенька:

   - Є у нас, синку, одне чудо в державі. Стоїть посеред міста

царський палац, а біля палацу висока вежа. Замкнена та вежа тридцятьма

замками, і охороняють її ворота тридцять сторожів. Нікого в башту не пус-

кают. А живе там царська дочка. Як народилася вона, так її з нянькою в тій

вежі і замкнули, щоб ніхто не бачив. Бояться цар з царицею, що поля-

біт царівна кого-небудь і доведеться її заміж на чужу бік віддавати. А

їм з нею розлучатися шкода: вона у них єдина. От і живе дівчина

у вежі, немов у темниці.

   - А що, і вірно, що хороша царівна? - запитує гість.

   - Не знаю, синку, сама не відала, а люди звіщають - такої краси у

усьому світі не знайдеться.

   Захотілося царевичу в заборонену вежу пробратися. Ліг він спати, а сам

все міркує, як би йому царівну побачити.

   На інший день, як стемніло, сів він на свого дерев'яного орла,

злетів у хмари і полетів до вежі з тієї сторони, де віконце в теремі

було.

   Підлетів і стукає у скло.

   Здивувалася царівна. Бачить - молодець краси неописаної.

   - Хто ти, добрий молодець? - питає.

   - Відчини вікно. Зараз все тобі розповім.

   Відкрила дівчина раму, влетів дерев'яний орел в кімнату. Зліз з нього

царевич, привітався, розповів дівчині все, що з ним сталося.

   Сидять вони, один на одного дивляться - надивитись не можуть.

   Запитує царевич, чи згодна вона його дружиною стати.

   - Я-то згодна, - каже царівна, - та боюся, батюшка з матушкою не

відпустять.

   А зла мамка, яка царівну пильнувала, всі вистежила. Побігла вона

у палац і донесла, що так, мовляв, і так, царівну хтось прилітав, а

тепер цей молодець в будинку старенької ховається.

   Прибігла тут варта, схопила царевича і потягла в палац. А там

розгніваний цар на троні сидить, палицею об стіл стукає.

   - Як ти, такий-сякий, розбійник, наважився мій царську заборону нару-

шити? Завтра стратити тебе буду!

   Повели царевича в темницю, кинули одного і міцними замками замкнули.

   Весь ранок місто на площу зігнали. Оголошено було, що стратити

стануть зухвалого молодика, який у вежу царівну проник.

   Ось вже і кат прийшов, і поставили шибеницю, і сам цар з царицею на

кара дивитися приїхали.

   Вивели царевича на площу. А він обернувся до царя і каже:

   - Ваше величність, дозвольте мені останню прохання висловити.

   Насупився цар, а відмовити не можна.

   - Ну, говори.

   - Накажіть гінцеві збігати в будинок до бабусі, де я жив, вузлик мій

з-під подушки принести.

   Не міг відмовити цар, послав гінця. Принесли вузлик.

   А царевича в цей час вже підвели до шибениці, на драбинку поставили.

Простягнув йому гонець вузлик.

   Розгорнув його царевич, скочив на дерев'яного орла - так і було такий.

Злетів він над шибеницею, над царем, над натовпом.

   Ахнув цар:

   - Лови його! Тримай! Полетить!

   А царевич надіслав орла до вежі, підлетів до знайомого віконця, царівну

підхопив і перед собою на орла садить.

   - Ну, каже, тепер нам з тобою ніяка погоня не страшна.

   І помчав їх орел у рідну державу.

   А там з підземелля бідний столяр в підзорну трубу дивиться, очей з

неба не зводить - не летить царевич назад? Завтра два тижні кінчають-

ся, висіти столярові на мотузці, коли царський син не вернеться.

   І раптом бачить бідний майстер: летить по небу орел дерев'яний, а на ньому

царевич, та не один, а з нареченою-красунею.

   Опустився орел посеред царського двору. Зняв царевич з нього наречену, до

батька з матір'ю повів. Розповів їм, де він пропадав два тижні. А ті від

радості і тривогу свою йому пробачили.

   Великий бенкет цар влаштував. Три місяці святкували весілля.

   А всіх столяров в державі з тієї пори особливо поважати стали.