Жила-була одного разу королева, у якої була кішка. Також у неї був

чоловік-король, прекрасне королівство, коштовності і безліч вірних

слуг. Але більше всього на світі королева любила свою кішку.

   Вона була дуже красива: з пишною шерстю і сріблястою яскраво-блакитними

очима. Вона теж дуже любила королеву. Вони завжди були разом, і кішці

було дозволено їсти за королівським столом.

   Одного разу у кішки з'явився кошеня, і його назвали Квп.

   - Ти щасливішим за мене, - сказала кішці королева. - У мене немає дітей, а

у тебе такий чудовий малюк, а ти покидаєш мене, залишаючи його на моє

піклування.

   - Не плачте, Ваша Високість, - сказала кішка, яка була нас-

тільки ж розумна, наскільки красива. - Сльозами горю не допоможеш. Я обидві-

щаю вам, що скоро і ви народите малюка.

   У ту ж ніч кішка пішла в ліс, щоб знайти своїх родичів, а через

деякий час королева народила чарівну дочку, яку назвали Інгрід.

Маленька принцеса і кошеня дуже подружилися. Вони цілими днями разом

грали спали в одному ліжечку. Але одного разу кошеня вночі вирушив ло-

віть мишей і зник. Більше його ніхто не бачив.

   Пройшли роки. Одного разу принцеса Інгрід грала в саду з м'ячем. Вона

підкидала м'яч вгору, якомога вище, бавлячись і сміючись. І ось,

підкинутий нею м'яч упав у кущі з трояндами. Вона вирушила шукати

його й почула голос:

   - Здрастуй, Інгрід!

   Вона подивилася під ноги і побачила чарівного смугастого кота.

   - Звідки ти знаєш, як мене звуть? - запитала вона.

   - А ти хіба не пам'ятаєш мене? Моє ім'я - Квп, - сказав кіт.

   - Я ніколи не чула цього імені, - відповіла Інгрід.

   - Я - Квп, - продовжував кіт. - Маленьким я спав у тебе на руках. Але у

дітей, на відміну від котів, коротка пам'ять, - з жалем сказав кіт.

   Раптом поряд з принцесою з'явилася її гувернантка, яка, побачивши

кота, закричала:

   - Забирайся геть, брудний злодюжка!

   Почувши це, кіт одразу ж зник у кущах. Інгрід, задумавшись, пішла

під палац. Увечері, коли вона лежала в ліжку, прийшла королева побажати

їй спокійної ночі, і Інгрід запитала її про кота.

   - Так, дійсно, так і було, - сказала королева. - Як би я хотіла-

ла побачити Кіпа ще раз.

   На наступний день стояла жахлива спека і грати в саду було невозмож-

але. Інгрід з гувернанткою вирушили до узлісся.

   Там вони сіли під тінисте дерево, і Інгрід стала тихенько наспівувати.

Через деякий час гувернантка заснула, по крайней так показу-

лось Інгрід.

   Вона схопилася і, кинувшись в ліс, стала голосно кликати:

   - Квп, Кіп!

   Вона побачила струмок і, знявши туфлі, зайшла в прохолодну воду. Раптом ззаду

почувся підозрілий шум.

   Обернувшись, вона побачила позаду себе величезного чорного жахливого

велетня. Він схопив Інгрід за руки і загарчав страшним голосом:

   - Ходімо зі мною!

   Він потягнув її за собою і йшов так швидко, що Інгрідледь встигала за

ним. Її ноги стерлися до крові, але вона не сміла попросити його повернутися

до струмка за своїми черевиками.

   Її сльози привели велетня в сказ.

   - Я терпіти не можу слізних дітей, - заявив він. - Якщо ти не перес-

танешь, я вб'ю тебе!

   Він дістав величезний ніж і відрізав Інгрід ступні ніг. Сунувши їх до собі в

кишеню, він зник у лісі. Приголомшена і стонущая від болі, Інгрід впала на

землю. Раптом вона почула слабкий свист.

   - Допоможіть! - закричала вона, що було сил.

   - Йду-йду, - відповів їй голос. Це був Квп. Він їхав у своїй влас-

ной кареті, запряженій прекрасною конем. Він підняв Інгрід і дбайливо

поклав її в карету.

   Прокинувшись і відкривши очі, Інгрід раптом виявила, що лежить в м'якою

білосніжною ліжка, і Квп напуває її теплим молоком з ложечки.

   Її ноги більше не хворіли, оскільки Квп змастив їх чарівної маззю

вербенного дерева.

   - Постарайся не рухатись, - сказав Квп. - Поспи, поки не знайду вели-

канаі не принесу тому твої ступні. Я закрию двері на ключ, щоб ніхто

не потурбував тебе.

   Квп сів у свою карету й поїхав. Через деякий час він побачив хижі-

ну велетня. Він притулився вухом до замкової свердловині і став слухати.

   Велетень розмовляв зі своєю дружиною.

   - Гидка плакса ця дівчина, - злобно говорив він. - Я повинен вбити

її.

   - Ти встигнеш зробити це завтра, - відповіла йому дружина. - Ми насмажимо

її і влаштуємо смачну вечерю.

   - Вона занадто молода, - відповів людожер. - У цьому віці вони ще

дуже кістляві.

   Поки вони розмовляли. Квп пробрався на кухню і, взявши велику пачку

солі, висипав її в готується на плиті суп. Потім він сховався знову.

Незабаром дружина людожера принесла з кухні суп, і вони взялися є його ог-

ромными половниками. Від великої кількості солі у них пересохло в гір-

ле.

   - Я піду, мабуть, до криниці, поп'ю, - сказав людожер.

   - Я теж, - відповіла дружина.

   Коли вони вийшли, Квп пробрався в їх хатину і витягнув з кишені людо-

едовой куртки ступні Інгрід. Він схопив їх і помчав додому так швидко,

як тільки міг.

   Інгрід чекала його.

   - Ось, візьми, - сказав Квп, - і не турбуйся. Я смажу їх чарівної

маззю, і вони за секунду приростуть знову.

   Він доклав відрізані ступні ніг Інгрід і змастив їх чарівної

маззю з вербени.

   - Але ти не повинна кілька днів вставати з ліжка - сказав він, -

Завтра я відвезу тебе додому. Королева буде дуже рада побачити тебе живою

і здоровою.

   У самому справі королева була щаслива побачити свою дочка знову. Взявши

Інгрід з рук Кіпа, вона запитала його:

   - Як мені віддячити тобі? Ти врятував їй життя, а її життя для мене

дорожче моєї власної.

   - Не думай поки про це, - відповів Квп. - Подбай про Інгрід.

Як-небудь я попрошу у тебе допомоги.

   Квп сів у свою карету і повернувся додому. Коли Інгрід почула, що

Квп поїхав, вона дуже засумувала. Вона не могла ні їсти, ні пити і не ду-

мати ні про що, крім нього.

   Її мати приносила їй нові ошатні сукні, екзотичні фрукти і

чарівні казки, але ніщо не могло розвіяти смуток Інгрід.

   - Я не знаю, що робити! - сказала королева, звертаючись до чоловіка-короля.

- Я перепробувала всі засоби.

   - Не всі, - сказав задумливо король.

   - Що ти маєш на увазі? - запитала здивована королева.

   - Ми повинні знайти їй чоловіка. Може бути, це врятує її від туги.

   Королева погодилася, і з усіх кінців у палац з'їхалися прекрасні

молоді принци. Вибравши самого відважного і красивого з них, Інгрід вперше-

вперше посміхнулася, і вони побралися.

   Наближався день весілля. Дзвонили в усі дзвони. У палацовій церк-

ві священик повінчав молодих.

   Після церемонії одруження відбувся бал. Вже в кінці балу співаючи-

вився Квп. Інгрід була дуже рада побачити його. Вона обняла його і расцело-

валу.

   - Я хочу попросити тебе про одну послугу, - сказав Квп.

   - Я виконаю все, що ти побажаєш, мій дорогий Квп, - сказала Інгрід.

   - Дозволь мені сьогодні вночі лягти біля твоїх ніг? - попросив він.

   - І це все? Звичайно, я дозволяю, - сказала Інгрід.

   - Дякую! - відповів Квп.

   В цю ніч Квп спав біля ніг Інгрід. На наступне ранок, прокинувшись,

Інгрід побачила на місці, де спав кіт, чарівну молоду принцесу.

   Вона повідала Інгрід дивну історію. Вона та її мати були заворожені

злий чарівницею. Їх чари повинні були продовжуватися до тих пір, поки вони

не усунуть якесь велике зло. Мати Кіпа померла, так і не розкол-

довавшись. А Квп протистояв злу велетня, і тому чари закляття спа-

з нього, і він став принцесою.

   Інгрід була дуже рада за принцесу і запросила її жити під палаці.

Незабаром принцесі знайшли багатого молодого принца, і вони одружилися.

   А потім у Інгрід з чоловіком і молодої принцеси з принцом з'явилися де-

ти, які більше всього на світі любили слухати історію про Кіпа - за-

колдованного кота.