Жили колись король і королева. Був у них палац, було королівство, були, звичайно, і піддані, а от дітей у короля і королеви не було.
Одного разу король сказав:
- Якби в нас народився син, то я поставив би на площі перед палацом фонтан. І била б з нього не вино, а золотисте оливкова олія. Сім років приходили б до нього жінки і благословляли б мого сина.
Скоро у короля і королеви народився прехорошенький хлопчик. Щасливі батьки виконали обітницю, і на площі забили два фонтани. У перший рік фонтани вина і масла здіймалися вище палацової вежі. На наступний рік вони стали нижче. Словом, королівський син, що ні день, ставав більше, а фонтани - менше.
На кінець сьомого року фонтани вже не били, з них по краплі сочилося вино і олія.
Як-то королівський син вийшов на площу пограти в кеглі. А в цей самий час до фонтанів злізлася згорблена сива старушонка. Вона принесла з собою губку і два глиняних глечиків. По краплях губка вбирала те вино, масло, а стара вичавлювала її в глечики.
Глечики майже наповнилися. І раптом - трах! - обидва розлетілися на черепки. Ось так влучний удар! Це королівський син цілився великим дерев'яним кулею в кеглі, а потрапив у глечики. В ту ж мить зникли і фонтани, вони вже не давали ні краплі вина і масла. Адже королевичу як раз у цю хвилину виповнилося рівно сім років.
Стара погрозила скрюченим пальцем і заговорила скрипучим голосом:
- Слухай мене, королівський син. За те, що ти розбив мої глечики, я покладу на тебе закляття. Коли тобі мінет тричі сім років, на тебе нападе туга. І стане вона тебе мучити, доки ти не знайдеш дерево з трьома помаранчами. А коли ти знайдеш дерево і зірвеш три апельсина, тобі захочеться пити. Тоді-то ми і подивимося, що буде.
Стара зловтішно засміялася і попленталася геть.
А королівський син продовжував грати в кеглі і через півгодини вже забув і про розбиті глечики, і про старухином закляття.
Згадав про нього королевич, коли йому виповнилося тричі сім - двадцять один рік. Напала на нього туга, і ні мисливські забави, ні пишні бали не могли її розвіяти.
- Ах, де мені знайти три апельсина! - повторював він.
Почули це батько-король і мати-королева і сказали:
- Невже ми пошкодуємо для свого дорогого сина хоч три, хоч три десятки, хоч три сотні, хоч три тисячі апельсинів!
І вони навалили перед королевичем цілу гору золотавих плодів. Але королевич тільки похитав головою.
- Ні, це не ті апельсини. А які ті, що мені потрібні, і сам не знаю. Осідлайте коня, я поїду шукати
Королевичу осідлали коня, він скочив на нього і поїхав Їздив, їздив він по дорогах, нічого не знайшов. Тоді згорнув королевич з дороги і помчав навпростець. Доскакав до струмка раптом чує тоненький голосок:
- Гей, королівський син, дивись, як би твій кінь не розтоптав мого будиночка!
Подивився королевич на всі боки - нікого немає. Глянув під копита коню - лежить у траві яєчна шкарлупка. Він спішився, нахилився, бачить - сидить в шкаралупі фея. Здивувався королевич, а фея каже:
- Давно у мене в гостях ніхто не бував, подарунків не приносив.
Тоді королевич зняв з пальця перстень з коштовним каменем і надів феї замість пояса. Фея засміялася від радості і сказала:
- Знаю, знаю, чого ти шукаєш. Добудь алмазний ключик, і ти потрапиш в сад. Там висять на гілці три апельсина.
- А де ж знайти алмазний ключик? - запитав королевич.
- Це, напевно, знає моя старша сестра. Вона живе в каштанового гаю.
Юнак подякував фею і скочив на коня. Друга фея і справді жила в каштанового гаю, в шкаралупі каштана. Королевич подарував їй золоту пряжку з плаща.
- Спасибі тобі, - сказала фея, - у мене тепер буде золота ліжко. За це я тобі відкрию таємницю. Алмазний ключик лежить в кришталевій скриньці.
- А де ж скринька? - запитав юнак.
- Це знає моя старша сестра, - відповіла фея. - Вона живе в ліщині.
Королевич розшукав ліщина. Найстарша фея влаштувала собі будиночок в шкаралупі горіха. Королівський син зняв з шиї золотий ланцюжок і подарував її феї. Фея подвязала ланцюжок до гілки й сказала:
- Це будуть мої гойдалки. За такий щедрий подарунок я скажу тобі те, чого не знають мої молодші сестри. Кришталевий скринька знаходиться в палаці. Палац стоїть на горі, а та гора за трьома горами, за трьома пустелями. Охороняє скринька одноокий сторож. Запам'ятай добре: коли сторож спить - очей у нього відкритий, коли не спить - око закритий. Їдь і нічого не бійся.
Довго їхав королевич, не знаємо. Тільки він перевалив через три гори, проїхав три пустелі і під'їхав до тієї самої гори. Тут він спішився, прив'язав коня до дерева і озирнувся. Ось і стежка. Зовсім вона заросла травою, - видно, в цих краях давно ніхто не бував. Пішов по ній королевич. Повзе стежка, звиваючись, як змія, все вгору та вгору. Королевич з неї не звертає. Так і довела його стежка до вершини гори, де стояв палац.
Пролітала повз сорока. Королевич попросив її:
- Сорока, сорока, зазирни в палацове віконце. Подивися, чи спить сторож.
Сорока заглянула у віконце і закричала:
- Спить, спить! Око в нього закритий!
- Е, - сказав королевич, - зараз не час входити в палац.
Почекав він до ночі. Пролітала повз сова. Королевич попросив її:
- Совушка, сова, зазирни в палацове віконце. Подивися, чи спить сторож.
Сова заглянула у віконце і проухала:
- Ух-ух! Не спить сторож! Око в нього так на мене дивиться.
- От тепер саме час, - сказав собі королевич і зайшов у палац.
Там він побачив одноокого сторожа. Близько сторожа стояв триногий столик, на ньому кришталевий скринька. Королевич підняв кришку скрині, вийняв алмазний ключик, а відкривати їм - не знає. Став він ходити по палацових залах і пробувати, до якої двері підійде алмазний ключик. Перепробував всі замки, ні до одного ключик не підходить. Залишилася тільки маленька золота дверцята в самому дальньому залі. Вклав королевич діамантовий ключ у замкову щілину, він припав, як по мірці. Дверцята відразу відчинилися, і королевич потрапив в сад.
Посеред саду стояло апельсинове дерево, що на ньому росли всього-навсього три апельсина. Але які це були апельсини! Великі, запашні, з золотою шкіркою. Ніби все щедре сонце Італії дісталося їм одним. Королівський син зірвав апельсини, заховав їх під плащ і пішов назад.
Тільки королевич спустився з гори і скочив на коня, одноокий сторож закрив своє єдине око і прокинувся. Він відразу побачив, що в скриньці немає алмазного ключика. Але було вже пізно, тому що королевич скакав во весь опор на своєму доброму коні, везучи три апельсина.
Ось він перевалив одну гору, їде по пустелі. День спекотний, на блакитному небі ні хмаринки. Розпечене повітря струмує над розжареним піском. Королевичу захотілося пити. Так захотілося, що ні про що інше він і думати не може.
"Так адже у мене є три апельсина! - сказав він собі. - З'їм один і вгамую спрагу!"
Ледве він надрізав шкірку, апельсин розпався на дві половинки. З нього вийшла гарна дівчина.
- Дай мені пити, - попросила вона жалібним голосом.
Що було робити королевичу! Адже він і сам згоряв від спраги.
- Пити, пити! - зітхнула дівчина, впала на гарячий пісок і померла.
Погоревал над нею королевич і поїхав далі. А коли оглянувся, то побачив, що на тому місці зеленіє апельсинова гай. Королевич здивувався, але назад повертатися не став.
Скоро пустеля скінчилася, юнак під'їхав до лісу. На узліссі привітно дзюрчав струмочок. Королевич кинувся до струмка, сам напився, досхочу напоїв коня, а потім сів відпочити під розлогим каштаном. Вийняв він з-під плаща другий апельсин, потримав його на долоні, і стало мучити королевича цікавість так само сильно, як нещодавно томила спрага. Що приховано за золотий шкіркою? Та королевич надрізав другий апельсин.
Апельсин розпався на дві половинки, і з нього вийшла дівчина. Вона була ще гарніша, ніж перша.
- Дай мені пити, - сказала дівчина.
- Ось струмок, - відповів королевич, - вода його чиста і прохолодна.
Дівчина припала до струмені і миттю випила всю воду із струмка, навіть пісок на дні його став сухим.
- Пити, пити! - знову застогнала дівчина, впала на траву і померла.
Королевич дуже засмутився і сказав:
- Е, ні, вже тепер-то я і краплі води в рот не візьму, поки не напою третю дівчину з третього апельсина!
І він пришпорив свого коня. Проїхав трохи і озирнувся. Що за диво! По берегах струмка стіною стали апельсинові дерева. Під густою зеленню їх гілок струмок наповнився водою і знову заспівав свою пісеньку.
Але королевич і тут не став повертатися. Він поїхав далі, притискаючи до грудей останній апельсин.
Як він страждав в дорозі від спеки і спраги, і розповісти неможливо. Однак, рано чи пізно, доскакав королевич до річки, що протікала біля кордонів його рідного королівства. Тут він надрізав третій апельсин, найбільший і стиглий. Апельсин розкрився, наче пелюстки, і перед королевичем з'явилася дівчина небаченої краси. Вже на що були хороші перші дві, а поруч з цією здалися б просто дурнушками. Королевич очей не міг від неї відвести. Обличчя її було ніжніше квітки апельсинового дерева, очі зелені, як зав'язь плоду, волосся золоті, немов шкірка стиглого апельсина.
Королівський син узяв її за руку і підвів до річки. Дівчина нахилилася над річкою і стала пити. Але річка була широка і глибока. Скільки не пила дівчина, води не меншала.
Красуня нарешті підняла голову і посміхнулася королевичу.
- Спасибі тобі, королевич, за те, що дав мені життя. Перед тобою дочка короля помаранчевих дерев. Я так довго чекала тебе в своїй золотій темниці! Та й сестри мої теж чекали.
- Ах, бідолашні, - зітхнув королевич. - Це я винен у їхній смерті.
- Але ж вони не померли, - сказала дівчина. - Хіба ти не бачив, що вони стали апельсиновими гаями? Вони будуть давати прохолоду втомленим подорожнім, вгамовувати їх спрагу. Але тепер мої сестри вже ніколи не зможуть перетворитися в дівчат.
- А ти не покинеш мене? - вигукнув королевич.
- Не покину, якщо ти мене не розлюбиш.
Королевич поклав руку на рукоять меча і присягнувся, що нікого не назве своєю дружиною, крім дочки короля помаранчевих дерев.
Він посадив дівчину поперед себе на сідло і помчав до рідного палацу.
Ось уже заблищали далеко палацові башточки. Королевич зупинив коня і сказав:
- Почекай мене тут, я повернуся за тобою в золотій кареті і привезу тобі атласну сукню й атласні туфельки.
- Не треба мені ні карети, ні нарядів. Краще не залишай мене одну.
- Але я хочу, щоб ти в'їхала до палацу мого батька, як личить нареченій королівського сина. Не бійся, я посаджу тебе на гілку дерева, ось над цим ставком. Тут тебе ніхто не побачить.
Він підняв її на руки, посадив на дерево, а сам в'їхав у ворота.
В цей час хромоногая, кривий на одне око служниця прийшла до ставка полоскати білизну. Вона нахилилася над водою і побачила в ставку відображення дівчини.
- Невже це я? - закричала служниця. - Як я стала прекрасна! Вірно, саме сонце заздрить моїй красі!
Служниця підняла вгору очі, щоб подивитися на сонце, і помітила серед густого листя дівчину. Тут служниця зрозуміла, що бачить у воді не своє відображення.
- Гей, хто ти така і що тут робиш? - зі злістю крикнула наймичка.
- Я наречена королівського сина і чекаю, коли він приїде за мною.
Служниця подумала: "Ось випадок перехитрити долю".
- Ну, це ще невідомо, за ким він приїде, - відповіла вона і почала щосили трясти дерево.
Бідна дівчина з апельсина старалася, як могла, утриматися на гілках. Але служниця розгойдувала стовбур все сильніше і сильніше. Дівчина зірвалася з гілки і, падаючи, знову перетворилася в золотий апельсин.
Служниця жваво схопила апельсин, поклала за пазуху і полізла на дерево. Тільки встигла вона примоститися на гілці, як королевич під'їхав в кареті, запряженій шестіркою білих коней.
Служниця не стала чекати, поки її знімуть з дерева, і зістрибнула на землю.
Королевич так і відсахнувся, побачивши свою наречену хромоногой і кривий на одне око.
Служниця швидко сказала:
- Е, женішок, не турбуйся, це все у мене скоро пройде. В око мені потрапила смітинка, а ногу я відсиділа на дереві. Після весілля я стану ще краще, чим була.
Королевичу нічого іншого не залишалося, як везти її в палац. Адже він поклявся на своєму мечі.
Батько-король і мати-королева дуже засмутилися, побачивши наречену свого улюбленого сина. Варто було їздити за такою красунею мало не на край світу! Але раз слово дано, треба його виконувати. Почали готуватися до весілля.
Настав вечір. Весь палац так і сяяв вогнями. Столи були пишно накриті, а гості розряджені в пух і прах. Всі веселилися. Невеселий був тільки королівський син. Його томила нудьга, така туга, ніби він ніколи не тримав в руках трьох апельсинів. Хоч знову сідай на коня та й їдь невідомо куди невідомо за чим.
Тут вдарили в дзвін, і всі сіли за стіл. А на чолі столу посадили молодих. Слуги обносили гостей майстерно приготованими стравами та напоями.
Наречена спробувала одного страви, спробувала іншого, але кожен шматок так і застрявав у неї в горлі. Їй хотілося пити. Але, скільки вона не пила, жадоба не вгавала. Тоді вона згадала про апельсин і вирішила його з'їсти. Раптом апельсин викотився у неї рук і покотився по столу, вимовляючи ніжним голосом: Крива кривда сидить за столом, А правда з нею проникла в будинок!
Гості затамували подих. Наречена зблідла. Апельсин прокотився навколо столу, підкотився до королевичу і розкрився. З нього вийшла чудова дочка короля помаранчевих дерев.
Королевич узяв її за руки і підвів до батька і матері.
- Ось моя справжня наречена!
Злий дурисвітку негайно прогнали геть. А королевич з дівчиною з апельсина відсвяткували веселу весілля і прожили щасливо до глибокої старості.