|
У далекій острівній країні, де щоранку сходило мудре Сонце, і кожен вечір з'являлася кругла Місяць, жила висока Гора. Свого часу Гора була дуже популярним місцем серед жителів цієї країни. Навесні біля її підніжжя цвіли сливи і яблуні. Влітку її зелені схили висвітлювало яскраве сонце. Восени кленові листки надавали їй помаранчевий відтінок. А взимку вона переховувалася сріблястим снігом. Гора, як і всі жителі країни, вела розмірений спосіб життя і дуже любила спати.
 Але одного разу Боги Земної кори, Глини Бог і Бог Торфу почали сваритися. Із-за чого сталася ця сварка - не було відомо, а тільки тепер не стало спокою високій Горі. То вугілля попросять у неї Боги, то вапна, а то й попелу. Гора терпляче давала Богам все, що ті просили. Але проходили дні, тижні, місяці, а Боги не вгамовувалися і все турбували Гору. Гора почала страждати безсонням, а потім і зовсім перестала спати. Як не жалкували потім Боги про свою сварку, а тільки час пішов. Розлютилася висока Гора, випустила в небо клуби диму, покрила квітучі схили попелом, злякала людей, тварин, і почала кричати на Богів Земної кори, та так, що вся земля затряслася. Спохватилися Боги, помирилися, і прийшли з поклоном до Гори, та їх слухати не хоче. Не спить, тільки землю трясе, хмурить брови.
 Боги звернулися до свого брата - Богу Вітру за допомогою. Прилетів Бог Вітру на допомогу, та тільки більше роздмухав полум'я, що викидала Гора. Тоді Боги звернулися до іншого брата - Богу Дощу. Бог Дощу полив дощ на Гору. День ллє, інший ллє, та все без толку. Жар від Гори такий, що вся вода випаровується. Розвели руками Боги Земної кори, що робити - не знають. Кинули вони клич серед людей, тварин і птахів.
-Відгукніться, сміливці і сміливці. Заспокойте нашу Гору!
Боятися люди, звірі бояться. Сидять у сховищах, під камінням, під сопками, та звуку не видають. Як раптом, з далекого моря - безкрайнього океану прилетіла з зимівлі маленька, безстрашна Пташка. Глянула навколо і ахнула:
- Що ж це робиться! Будинок, який був у самого підніжжя Гори - зник, брати і сестри в різні боки розлетілися. Бог Глини і Бог Торфу сльози ллють, а Гора не вгамовується, спати не лягати.
Полетіла тоді маленька Пташка в далеку північну країну, в гості до Бога Снігу. Стала просити допомоги.
- Але зараз не мій сезон, - відповідав Бог Снігу, безстрашної Пташці.
- Зараз в цій країні весна, і тому мої молодші брати, Бог Дощу і Бог Вітру, там господарі. Але Пташка не заспокоювалася.
- Треба Гору втихомирити, спати - надовго укласти, і тоді країна знову буде жити та поживати.
- Ось так Пташка, от справи, допоможу тобі тоді.
Погодився бог Снігу і полетів, з Пташкою, сніжинками граючи. Підлетів до охоплену вогнем Горі, і без всякого попиту скинув на її вершину снігову шубу. Раптом затихло все навколо. Боги Земної Кори перезирнулися. Тварини - нагострили вуха. Люди виглянули з притулків. Брати і сестри нашої пташки прилетіли назад. Сталося диво: снігова шуба припала в саму пору високій Горі. З тих пір Гора спить. Минуло чимало років. Боги Земної Кори ніколи більше не сваряться. А маленька і безстрашна Пташка прилітає до себе в новий будинок кожну весну, і співає Сплячої Горі свою колискову пісню:
-Спи висока Гора
Від світанку до темна,
Від підніжжя до верхівки,
І вважай уві сні веснянки.
І тоді твоя країна
Буде щаслива сповна!
© Copyright: Анастасія Унпелева
|
